Відстрочення й розстрочення виконання рішення суду

Відстрочення чи розстрочення — у чому різниця

Це два різні інструменти, хоча їх часто плутають. Відстрочення — це перенесення початку виконання рішення на пізнішу дату: боржник отримує "паузу", а потім має сплатити всю суму одразу. Розстрочення — це розподіл суми на частини з конкретним графіком платежів протягом певного періоду. Обидва варіанти регулюються однією статтею — 435 Цивільного процесуального кодексу України.

Хто і куди подає заяву

За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення (ч. 1 ст. 435 ЦПК України). Важливо: право подати таку заяву формально не обмежене лише боржником — стороною може бути й сам стягувач (кредитор), якщо з якихось причин йому вигідніше змінити порядок виконання. А за заявою стягувача чи виконавця (у передбачених законом випадках) суд може також встановити чи змінити спосіб або порядок виконання рішення — це вже трохи інший інструмент, ніж власне відстрочення чи розстрочення.

На яких підставах суд може задовольнити заяву

Підставою для відстрочення, розстрочення, зміни способу чи порядку виконання є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 435 ЦПК України). Вирішуючи це питання, суд ураховує:

1. ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2. щодо фізичної особи — тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3. стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Тут є важливий момент, вигідний саме кредитору: якщо боржник сам винен у виникненні спору — наприклад, свідомо ухилявся від оплати, маючи для цього фінансову можливість, — це працює проти задоволення його заяви про відстрочення. Тобто аргумент "у мене немає грошей" сам собою не є автоматичною підставою: суд оцінює ситуацію комплексно, включно з тим, чи не є складне становище боржника наслідком його ж недобросовісної поведінки.

Головне обмеження: максимум один рік

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення (ч. 5 ст. 435 ЦПК України). Це жорстка межа: навіть якщо обставини боржника справді важкі, суд не має права розтягнути виконання на довший строк.

Як розглядається заява

Заява про встановлення або зміну способу чи порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. З 21 листопада 2024 року, після ухвалення Закону України № 4094-IX, строк розгляду такої заяви збільшено з десяти до двадцяти днів з дня її надходження.

Принципово важливо: розгляд відбувається саме в засіданні, з повідомленням сторін, — а не одноособово суддею "на папері". Це означає, що кредитор має повне право взяти участь у засіданні й заперечити проти невиправданого відстрочення чи розстрочення, надати докази того, що заявлені боржником обставини не відповідають дійсності або що саме він винен у виникненні спору.

Практична порада кредитору: не ігноруйте повідомлення про засідання

Найгірша тактика для кредитора — просто проігнорувати повідомлення про розгляд заяви боржника про відстрочення чи розстрочення. Якщо у вас є докази того, що боржник має реальну фінансову можливість платити, або що складна ситуація виникла через його ж дії, — це варто активно доводити в засіданні. Мовчазна відсутність сприймається судом як відсутність заперечень і підвищує ймовірність, що заява буде задоволена без ретельної перевірки обставин.

Підсумок

Відстрочення й розстрочення — законний інструмент захисту боржника в дійсно важких обставинах, а не спосіб довільно відтягнути оплату. Максимальний строк — один рік з дня ухвалення рішення, а рішення про надання відстрочення чи розстрочення ухвалюється лише після засідання за участю сторін — тому кредитору варто скористатися правом на участь, а не залишати це питання без реакції.