Банкрутство боржника: що це означає для кредитора

Два зовсім різні сценарії

Кодекс України з процедур банкрутства (КУзПБ) регулює неплатоспроможність і юридичних осіб, і фізичних осіб (включно з ФОП), але логіка цих двох процедур принципово різна — насамперед у тому, хто має право її ініціювати.

Якщо боржник — юридична особа: строк, який не можна пропустити

Право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство має як боржник, так і кредитор. Тобто якщо компанія-боржник систематично не платить, кредитор сам може ініціювати процедуру банкрутства — щоправда, це недешеве й серйозне рішення: заявник має авансувати винагороду арбітражному керуючому в розмірі трьох мінімальних заробітних плат за три місяці його роботи, а також сплатити судовий збір. Це відкриває двері не лише вам, а й усім іншим кредиторам боржника, тож рішення варто зважувати стратегічно.

Значно частіше кредитор дізнається про банкрутство боржника вже після того, як хтось інший ініціював справу. Тут є критично важливий момент: із дня відкриття провадження у справі про банкрутство індивідуальне примусове стягнення (звичайне виконавче провадження) блокується — усі майнові вимоги до боржника повинні заявлятися в межах справи про банкрутство. Заявити грошові вимоги потрібно протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (ст. 45 КУзПБ).

Пропуск цього строку не означає автоматичну втрату вимоги повністю, але суттєво звужує права кредитора: він не матиме права вирішального голосу на зборах і в комітеті кредиторів, а також обмежений у можливості заперечувати вимоги інших кредиторів чи оскаржувати судові рішення у справі. На практиці це означає нижчі шанси щось реально отримати — тому відстежувати оголошення про відкриття справ про банкрутство стосовно ваших боржників варто регулярно і оперативно діяти в межах цього 30-денного вікна.

Якщо боржник — фізична особа: зовсім інша логіка

Тут головне, що варто засвоїти кредитору: провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи чи ФОП може бути відкрито лише за заявою самого боржника (у тому числі поданою через його представника-адвоката). Кредитор не може примусово ініціювати банкрутство фізичної особи — на відміну від сценарію з юридичною особою.

Мета цього інституту, запровадженого Кодексом України з процедур банкрутства, — дати громадянину, що опинився в надмірній борговій ямі, можливість законного "фінансового перезапуску": пройти процедуру реструктуризації чи реалізації майна і звільнитися від частини боргів, які інакше обслуговувати неможливо.

Найважливіше для кредитора: більшість приватних фінансових зобов'язань — споживчі кредити, заборгованість за кредитними картками, борги за розписками — підлягають списанню за результатами процедури, навіть якщо право вимоги за такими боргами вже передано колекторській компанії. Водночас є категорії, які списанню не підлягають: вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я чи смертю фізичної особи, а також вимоги щодо сплати єдиного соціального внеску та інші зобов'язання, нерозривно пов'язані з особистістю боржника.

Окремо варто знати про нещодавню зміну: до 15 квітня 2023 року (моменту набрання чинності Законом України № 2971-IX) для звернення фізичної особи із заявою про власну неплатоспроможність існував мінімальний поріг заборгованості. Сьогодні такого порогу немає — теоретично навіть відносно невелика сума боргу може стати підставою для боржника ініціювати процедуру банкрутства.

Практичний висновок для кредиторів

Якщо боржник — компанія, і ви дізналися про відкриття справи про її банкрутство, діяти потрібно невідкладно: заявляти вимоги в межах справи, а не покладатися на окреме виконавче провадження, яке буде заблоковане, — і встигнути це зробити протягом 30 днів з дня оприлюднення оголошення.

Якщо боржник — фізична особа, важливо розуміти реальний ризик: боржник може самостійно ініціювати особисту неплатоспроможність, і значна частина не погашеного боргу може бути законно списана. Це ще один аргумент на користь того, щоб не затягувати зі стягненням, а діяти оперативно, поки боржник не скористався цим інструментом.